Всі новини Рубрики “Суспільне життя” м.Київ
Черновецький хоче щоб і пам`ятники були веселими. Як він сам
20:01, 15 грудня 2006 р. 9467
Джерело: «Українська правда»
Київському меру Леоніду Черновецькому байдуже, що мати Георгія Гонгадзе та батьки інших загиблих журналістів проти встановлення пам’ятника їх дітям у Києві.
За його словами, головна мета встановлення меморіалу, "щоб країна знала своїх героїв".
"Батьки можуть бути проти, може бути проти багато можновладців, можуть бути проти ті, хто вбивали, і ще багато людей. Дійсно, я прислуховуюсь до цих людей, але незалежно від того, чи проти були б, наприклад, батьки Чорновола чи Гоголя, це ніякого відношення до суспільства немає", - заявив мер.
"Я хочу, щоб нові покоління знали своїх героїв, до речі, їх у нас не так багато", - додав він.
Мер також повідомив, що говорив з Мирославою Гонгадзе, яка, за його твердженням, висловила бажання взяти участь у встановленні цього пам’ятника.
Однак, за словами Черновецького, з оглянутих макетів йому не сподобався жоден.
"Але я приділю цьому особливу увагу, я б хотів, щоб до цього пам’ятника молоді люди ходили, покладали квіти і раділи життю, оскільки життя прекрасне. І Гонгадзе жив прекрасним життям, доки його не вбили", - заявив мер.
При цьому він додав, що хотів би, щоб біля пам’ятника Гонгадзе гуляли весілля і щоб "це був образ переможця".
Проходячи повз один з макетів із зображенням крокуючого чоловіка, Черновецький зазначив, що цей чоловік "має посміхатися, бути торжествующим, і не має бути сумним".
Як відомо, Леся Гонгадзе заявила, що судитиметься з тим, хто встановить пам’ятник її сину.
Від “Аратти”: Черновецький вчергове продемонстрував на загал повну відсутність будь-яких, загальновизнаних суспільством, моральних принципів. Ми не відаємо, якому він Богу молиться, але Святого в ньому ні на йоту. Наприклад, поваги до пам’яті загиблих. Чи оригінального обличчя тисячолітнього Києва.
Попередній мер Києва Сан-Санич Омельченко, певно мав якийсь зиск, коли “прикрасив” центральний Майдан столиці скульптурними і архітектурними потворами на кшталт "Бетмена", "Глобуса України" чи фалоподібного монумента, на якого насадив чергову "бабу", яку дивним чином пов`язав з Україною. Думкою киян він тоді знехтував. Пізніше кияни знехтували ним.
Нинішній мер, якому все байдуже і завжди весело (чим нагадує дівчинку у будівельній касці із відомого анекдота про Вовочку), певно не второпав, що “вилетіти” з київського владного Олімпу він може набагато швидше від попередника, бо гречка, за яку він прикупив київських пенсіонерів, вже скінчилася, разом з довірою недалекоглядних виборців.
За совєтських часів полюбляли ставити монументи героям пропагандистських міфів. І цим ідолам мали вклонятися ті, кого чиновна номенклатура вважала “біомасою”. Та й та ж “біомаса”, за великим рахунком, плювати хтіла на ці ідоли. Хіба що приходити до них за рознарядкою парткому чи “типовоим сценарієм весілля”...
Чи варто перетворювати у міфолологічних ідолів людей, які віддали життя, чесно виконуючи свій професійний обов’язок? Хіба ж журналісти, які віддали життя за право кожного громадянина на свободу слова, робили за для того, щоб стати “пунктом” чергового “типового сценарію”?
