Святині. Згадай себе!

 Всі статті  Статті за темами  “Народний календар”


Великдень символізував початок нового року

20 березня | Джерело: Яніна ЧАЙКІВСЬКА, «Тернопіль Вечірній»
 27083

Задовго до хрещення Русі наші пращури відзначали навесні Великдень Дажбожий. Його святкували під час весняного рівнодення.

Це давнє свято весни, весняного сонця та природи, що відроджувалась після тривалого сну. Воно символізувало перемогу весни над зимою, життя над смертю, а також подружню любов та злагоду в родині.

Можливо, для багатьох стане відкриттям те, що до приходу християнства на наші землі волхви під час Великодня ходили від хати до хати і сповіщали: «Радуйтеся, син Божий воскрес!».

Про звичаї наших пращурів і їх значення детальніше розповідає народознавець Тамара Пістун. Понад 20 років пані Тамара викладала народознавство у технічному коледжі. Вона й досі по крупинці збирає безцінні знання наших предків

«Вербо ясна, вербиченько»

«Усі традиції наших предків були пов’язані із природою, зокрема із весняним і осіннім рівноденнями, літнім і зимовим сонцестояннями. Наприклад, Різдво святкували тоді, коли у природі наставав найкоротший день і найдовша ніч, а сонце низько-низько сходило над горизонтом. Саме під час зимового сонцестояння день поступово ставав довшим, тому люди раділи, що невдовзі прийде весна. З цієї нагоди українці святкували Різдво – народження сонця.

А ось Великдень вважався найдовшим днем у році (напевно, днем, коли світловий день став більшим за ніч, «переміг ніч», став Великим Днем - прим.«Аратти»), бо тоді, за віруваннями слов’ян, воскресало Сонце, а весь світ возносив хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Наші предки вважали, що у цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь», – розповідає Тамара Пістун.

Народознавець стверджує, що святкування Великодня припадало на день весняного рівнодення. Щодо Воскресіння, то також використовували цю назву, оскільки в цей час наступає весна і воскресає природа.

«Першим провісником воскресіння природи є верба, тому її так шанували наші предки. Це жіноче дерево і жінки часто просили допомоги у нього. Верба має цілющі властивості. Її листя і гілочки використовували при простудах, болях у руках і ногах. Верба завжди росте біля води і своїми коренями очищає воду. Українці знали про цю здатність дерева, тому у селах колись був звичай: воду з криниці приносили у відрах, ставили їх на лаву із вербовою дощечкою. Таким чином очищали воду і водночас на цю дощечку ставили кухлик, дно якого завдяки вербі завжди було стерильним. Це засіб народної гігієни, адже верба – природний антисептик, – продовжує пані Тамара. – Після того, як викопали криницю, то на її дно також кидали шматок вербового стовбура, щоб вода завжди була чиста».

Великдень і воскресіння наші предки також уявляли як одруження неба і землі. Ці дві стихії творять усе живе довкола. Небо дає дощ, космічну енергію, а земля родить усе, що на ній є.

«Для українців земля була живою субстанцією, тому її дуже шанували. Її називали земля-матінка, земля свята, земля праведна. Ніхто не дозволяв собі ставитися до неї зневажливо. Навіть матері і бабусі навчали дітей, аби вони не били землю палицею задля розваги, коли та відпочиває.

А відпочивала земля до Благовіщення, тому до цього часу на ній не можна було виконувати жодних робіт. Землею клялися, її брали, коли їхали на чужину, бо вважали найкращим оберегом.

Відомим є випадок, коли козаки, їдучи на перемовини із турецьким султаном, насипали в чоботи землі. Коли ж султан стверджував, що має більше прав, бо стоїть на своїй землі, козаки висипали рідну землицю з чобіт і ставали на неї», – ділиться цікавими фактами Тамара Пістун.
Калачі і писанки

У Чистий четвер, коли закінчували писати писанки, розпочинали пекти баби – так здавна називали паски. Баба мала такі назви, як коровай або калач (кулич). Цю традиційну страву випікали круглою, як Сонце. Коровай чи калач перед саджанням у піч посипали пшоном, що символізувало народження і повноту життя, прикрашали фігурками птахів, символами Сонця і Місяця та іншими.

Обов’язковим атрибутом свята була і є писанка, яку розписували тільки жінки і дівчата. «Вони одягали чистий одяг, внутрішньо налаштовувалися на добрі думки, адже писанка, зроблена на живому яйці і в хорошому настрої є сильним оберегом. На яйці відтворювали річний цикл.

Цей символ Великодня зберігався в українських оселях упродовж року. На писанці здебільшого зображали солярні знаки, а ось місяць у давнину українки вшановували під час Масляної. Також на писанках часто можна зустріти і український меандр або ж безкінечник, який має округлу форму. Це відтворює характер народу, зокрема те, що українці були лагідними на вдачу. Зображали на писанках і рівнобічний хрест, який символізував бога сонця Хорса. Навесні наші предки вшановували Ярила – молоде і лагідне сонце. Його термін дії був до Купала, а вже після цього влади набирало сонце зріле і спекотне – Хорс. Саме його і відтворювали через рівнобічний хрест – це і чотири людських темпераменти, чотири сторони світу, чотири пори року. Навскісний хрест – символ вогню. А накладання двох хрестів досі спостерігається у традиційній вишивці. Відтворювали на писанках дерево життя, яке складалося із трьох частин – трьох світів: прав (світ богів), яв (світ людей), нав (світ предків). І яка ж писанка без берегині, яка охороняла матір і дитину, цілий рід і рідну землю», – розповідає Тамара Пістун.

Писанок українці робили багато і вони були найкращим подарунком для рідних і друзів. З ними приходили на могили і залишали їх для померлих.

«Кривого танцю ведемо...»

На Великдень молодь обов’язково водила хороводи-танки, співала пісень. Ходіння по колу, за Сонцем, мало сприяти швидкому пробудженню і розквіту природи. Дівчата ж танцювали кривий танець і при цьому співали: «Кривого танцю ведемо – кінця йому не знайдемо». Це означало, що повторенню пір року не має кінця, що Всесвіт безконечний і т.д.

На переконання наших предків, гойдалки також сприяли швидшому приходу весни. Піднімання вгору, підкидання чого-небудь, підскакування – це давні магічні дійства, які, за повір’ям, стимулюють ріст усього живого. Гойдалки робили парубки. Після кривого танцю хлопці і дівчата гойдалися. Вони також вірили, що таким чином відтворюють циклічність життя.

Великодні свята тривали упродовж двох тижнів. Починалися вони днем Вербної неділі і завершувалися проводами померлих – Радовницею або ж Навським Великоднем. Під час провідної неділі наші пращури кидали шкаралупи з крашанок у річку. Вони вірили, що вода понесе шкаралупки до померлих і ті дізнаються, що на землі настав Великдень.

Окрім того, до приходу християнства Великдень був одночасно й святом нового року. Ці традиції є тим коштовним скарбом нашої культури, які потрібно знати і не забувати, вчитися дбайливо ставитися один до одного, до довкілля.

 Повна версія


 ДО ТЕМИ:

 Facebook
 Коментарі

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Rambler's Top100