СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Політологія”


Чи розбудує державу вишивання хрестиками?

6 травня 2006 р. | Автор/джерело: Святослав Караванський, «Майдан»
 16926

Елітарна спільнота, коли вона існує, мусить насамперед спрямувати свою діяльність проти тих, хто нищить еліту. Отже, шукаймо сучасну українську еліту серед тих, хто вимагає кари для вбивць і злодіїв.

Щоб виконувати своє призначення, держава має спиратися на еліту – коло осіб, відданих цій державі, і то, часом фанатично. Найкраще феномен відданості державі або нації висловлено словами поета:

Я так її... я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену самого Бога,
За неї душу погублю...


У цих словах відбито головне, що має гуртувати й бути дороговказом для державної еліти, у даному разі еліти української. До еліти має належати саме такий прошарок суспільства, який здатен повести його до верховин добробуту і процвітання.

Без відданої державі еліти справжньої держави не буде, а буде географічний простір. Це те, що ми маємо сьогодні в Україні – існування держави без еліти. Яке майбутнє матиме така держава?

Чому ми не маємо еліти, і чи мали ми її колись?

Мали. Хіба не до еліти належали керівники наших державних змагань?. Щоб не заходити далеко, згадаймо останні роки СРСР. Чи не були нашою елітою українські дисиденти, члени Української Гельсінської Групи? Мабуть, таки були. Саме тому імперія так безпощадно нищила українських дисидентів фізично і добивала тюрмами та Сибірами. Нашу еліту планомірно і систематично знищувано окупантами, і не тільки. В’ячеслава Чорновола – особу елітарних якостей - знищили не окупанти, а свої, і не зазнали жодної кари за цей злочин.

Елітарна спільнота, коли вона існує, мусить насамперед спрямувати свою діяльність проти тих, хто нищить еліту. Отже, шукаймо сучасну українську еліту серед тих, хто вимагає кари для вбивць і злодіїв. Ці шукачі правди - це справжня наша еліта. І тут мало важить, якою мовою висловлювано вимогу про покарання. Коли я почую українською мовою від високого достойника, що не можна переслідувати ворогів держави, народу та еліти з тих чи тих міркувань, то цього достойника годі мати за представника української еліти. Коли ж я почую вимогу російською мовою, що тюрма плаче за убивцями Чорновола і Ґонґадзе, то я без вагань визнаю, що це говорить представник української еліти. Дехто назве це парадоксом. Що ж. Життя держав не вільне від парадоксів.

В одній європейській державі був король, який замість того, щоб дбати про державні справи, вишивав хрестиками різні візерунки на домашніх речах. Але цей король мав під рукою державу, яка твердо стала на ноги за кілька віків перед тим, і йому не треба було сушити голову державними справами.

Україна ж тільки-но постала і вишивати хрестиками замість того, щоб будувати державу – це і сміх і гріх. Чи все в Україні робиться для того, щоб вона стала справді самостійною і незалежною державою? Чи дбають перші особи держави про виховання еліти?

Коли нема еліти, то треба її творити. Треба творити навчальні заклади для виховання еліти. Чи робить це наш Президент?, наша Верховна Рада?, наш Кабмін? Замість того щоб створити елітарну школу для дітей істеблішменту, Президент віддає своїх дітей до англомовної школи для іноземних дипломатів. Тобто іде за українцями діаспори, які виховують дітей у неукраїнських школах. Наслідок? 99% діаспорної молоді відходить від українства, цурається свого походження і свого народу. То і Президент хоче виховати своїх дітей у такому ж дусі?. Цим він дає приклад для інших високих посадовців іти шляхом творення чужої для держави еліти. Але діаспорні українці не мають іншої ради, як віддавати дітей до неукраїнських шкіл. Чи ж Президент України такий само безпорадний, як і діаспорні українці, і не має засобів для створення шкіл для державної еліти?

Як тут не згадати бодай царя Петра. Для утвердження і створення державної еліти Петро заснував у Росії цілу низку навчальних закладів, де й виховувано елітарні кадри.

Замість того, щоб дбати про державну еліту, Президент призбирує старожитності – свого роду різновид вишивання хрестиками.

Коли українська еліта в більшовицькій УРСР – була така серед українських комуністів, згодом винищена - узялася до розбудови української Радянської України, вона заснувала Державне Видавництво України. Щоб вийти з культурної залежності від імперії, треба було створити видавництво, яке б дало новій еліті книжки з усіх галузей знань, де б усі події історії, усі факти природи, науки й техніки висвітлювано, як це потрібно було для нової держави. Недурно ж, почавши розгром української Радянської України у 30-х роках, імперія серед перших заходів цього розгрому ліквідувала Державне Видавництво України.

Чи робить сучасна українська влада якісь заходи для відродження Державного Видавництва України? За збиранням старожитніх ікон нема часу на розбудову такого видавництва.

Для своєї безпеки держава мусить мати віддану їй армію. Чи має таку армію Україна? Чи буде ця бліда українська копія Червоної Армії боронити державу від північних гунів? Хто скаже так – збреше в живі очі. Сучасна українська армія небоєздатна, хоча б своїм космополітичним вихованням особового складу. На світанку української державності – у 90–х роках минулого століття - творено елітарні військові частини: Національну Гвардію. Малорос Кучма на догоду колишнім окупантам розпустив її. Чи дбає Президент, Верховна Рада, Кабмін про відродження елітарних військових частин для безпеки держави?

То де ж Україна візьме свою еліту?

Коли В. Чорновіл очолив Народній Рух, він дбав про майбутнє держави.

Дбали про майбутнє держави й інші патріотичні організації, в тому числі і КУН.

Сьогодні і Рух і КУН підтримують вишивання хрестиками.

То куди ж ми йдемо, панове?

Звідки ж тебе виглядати, державна еліто України?

Хто тебе виховає, згуртує і поставить на службу державі?

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі