СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Варто знати”


Чому Facebook, а не «Вконтакте»

5 квітня 2011 р. | Автор/джерело: Отар Довженко, “Медіаграмотність”
 34368

Відмова від багатого на «заборонені плоди» містечкового клону на користь всесвітньої соціальної мережі №1 – перший крок геть із концтабору «русского міра».

Першою соціальною мережею (якщо не рахувати Livejournal, який на пострадянському просторі фактично виконує функції соцмережі), в якій я зареєструвався свідомо, була «Вконтакте». Мотиви, - на щастя, нашим ліберально налаштованим щодо авторських прав читачам у цьому не страшно зізнаватись, - я мав цілком піратські: найпопулярніша соцмережа постсовка дозволяє закачувати музичні файли. А мені якраз кортіло створити добірку улюблених пісень, яка була б завжди доступною, незалежно від місця мого перебування.

Я заповнив профайл, закачав сотню-другу композицій і додав сотню-другу знайомих у френди. Після кількох днів активного користування я почав утрачати інтерес до «ВКонтакте». Ця мережа так і не стала для мене майданчиком для спілкування з друзями: вистачало інших платформ. Я не став нищити обліковий запис – часом туди приходять важливі повідомлення, до того ж у мережі, якою щодня користуються кілька мільйонів українців, деколи знаходяться потрібні люди.

Історія з фейсбуком інша: я навіть не уявляв, що таке соціальні мережі, коли у відповідь на черговий електронний лист із запрошенням клікнув на sign up. Заходити на сайт і читати стрічку новин я боявся: якщо «Вконтакте» скидалась на центральну площу невеликого містечка у вихідний, то фейсбук – на велелюдний міжнародний аеропорт. Я вирішив, що соцмережа – просто не мій формат спілкування.

Уже не пригадаю, що змусило мене переступити через упередження й почати будувати систему зв’язків (network) у фейсбуку. Це сталось уже після невдалої спроби інтегруватися у «Вконтакте». Старих і нових друзів тут знайшлося на порядок більше, - вже понад тисячу; тепер я з задоволенням присвячую частину свого часу читанню, писанню, «лайканню» та іншим звичним для мешканців соцмережі справам. Музику закачувати у фейсбук не можна, але не скажу, що це мене надто гнітить.

Окрім уже зазначеного, досить-таки вагомого аргументу на користь «ВКонтакте» - доступу до тонн піратського контенту, від музики та ігор до порнографії, - є низка очевидних причин, із яких молоді українці обирають саме російську мережу. Нею користуються друзі і знайомі – загальна кількість українських користувачів фейсбука, хоч і росте як на дріжджах, усе ж менша в кілька разів. Там усе по-понятному написано (для особливих гурманів є майже правильно перекладена українська локалізація), і взагалі – всі свої. Українці становлятьсолідні 20% населення «Вконтакте» - і мізерні 0,17% 600-мільйонної армії Facebook.

Одним словом, діє той самий психологічний механізм, який утримує українську націю в рамках постколоніального «русского мира», де ми – найчисленніша меншина, і не пускає у великий світ, де ми вмить змаліємо поруч із державами-лідерами. Думка про велич і потугу фейсбука, про те, що над його вдосконаленням і розвитком працюють провідні уми Кремнієвої долини (за всієї поваги, це не Павло Дуров), викликає захват у технократів, але будить печерне неприйняття, замішане на заздрощах, у душах хуторян. До того ж, мешканці пострадянських країн переважно чи не знають іноземних, - окрім російської, - мов, чи лінуються знати їх. Це не просто заважає їм інтегруватись у світовий, переважно англомовний, інтернет-контекст, а відбиває саму потребу в ньому. Користувачів «ВКонтакте» ніхто не дратує посиланням на «нерусское» у френдстрічці. А все, що потрібно знати з-поза бугра, перекладе понятною мовою «Иносми» й «Лента.ру».

Є приклади регіональних соцмереж, - Hyves у Нідерландах, ґуґлівський Orkut у Бразилії та Індії тощо, - засновані на культурній окремішності й самобутності. «Вконтакте», так само як «Одноклассники» (клон classmates.com), «Мой мир» та інші панпостсовкові соціальні медіа, засновані на ізоляціонізмі, дистанційованості від глобальних тенденцій і антипатії до них, загалом типової для путінської Росії. «Вконтакте» - соціальний концтабір, який відрізняється від китайського закритого інтернету лише тим, що членство в ньому добровільне, а віднедавна ще й виключно за рекомендаціями.

Я поважаю право російського народу, обстоюючи свій національний характер і політичну доктрину законно обраних лідерів, протиставляти себе Заходу в усьому, зокрема і в сфері, яка за визначенням не має кордонів – інтернеті, а надто інтернеті соціальному. Але не бачу причин, із яких український народ повинен розділити з братами-росіянами їхній концтабір.

У Livejournal українці прийшли свого часу вслід за росіянами; згодом, коли цей колись новаторський сервіс маргіналізувався, серед його активних користувачів стали переважати постсовки. Схожа історія відбулась і з ICQ. Російські медіаінвестори намагаються штучно стримувати природну міграцію аудиторії на більш досконалі та глобальні платформи, купуючи ті, що вже застарівають, або клонуючи популярні й намагаючись побудувати з них онлайн-аналог «русского мира».

Для людини, яка не почувається частиною зазначеного «мира», натомість бачить себе і свою країну повноцінною у великому світі, фейсбук має очевидні переваги в порівнянні з «Вконтакте».

- він невпинно і бурхливо розвивається. Аж так бурхливо, що дехто побоюється перетворення соцмережі на замінник інтернету. У розвиток можливостей фейсбука вкладаються гроші, яких немає й ніколи не буде в росіян. Зусилля і гроші «Вконтакте», з огляду на останні події, радше йтимуть на вигрібання авгієвих стаєнь.

- він досконаліший. Із 2006 року, коли «Вконтакте» відтворила тогочасний фейсбук, оригінал розвивався набагато швидше й динамічніше за клон. Сьогодні фейсбук має масу технологічних нюансів, які й не снилися «Вконтакте», і щодня в нього з’являються нові корисні додатки. Особливо разючою є різниця потенціалів цих мереж, коли йдеться про можливості для бізнесу.

- він усесвітній. В різних країнах покриття різне, одначе ймовірність, що ви знайдете потрібну вам людину з-поза пострадянського простору, тут досить велика. У «Вконтакте» вона дорівнює нулю. Для тих, у кого є або можуть з’явитися міжнародні ділові, освітні, дружні чи романтичні зв’язки, це важить.

- він адаптується. Коли почнеться наступний етап у невпинній еволюції технологій спілкування в інтернеті (BBS → IRC → Instant Messenger → чат →форум →блог →соцмережа →мікроблог → …?), фейсбук зможе пристосуватись до нових форматів і очолити цей рух. «Вконтакте» разом із Livejournal, ICQ і їм подібними плентатиметься у хвості.

- його мета зрозуміла. Коли ви заходите на фейсбук, ви бачите рекламу, платні додатки та інші речі, за допомогою яких мережа заробляє гроші. За рахунок чого існує «Вконтакте», оцінена нещодавно в півтора мільярди доларів? Нібито джерела доходу ті самі, але де вони? Виникає стійке відчуття, що мережа, яка об’єднує кількадесят мільйонів мешканців пострадянських країн, створена не з комерційною метою. І водночас в альтруїстичні мотиви не віриться.

- він стабільний. Навряд чи якісь зовнішні чинники можуть похитнути потужний бізнес мультимільярдерів із Пало Альто, принаймні, в найближчі роки. В Росії сил, які можуть перетворити бізнес Павла Дурова на купу металобрухту, вистачає. Політична доцільність, мінливість нафтогрошових потоків, розбірки між інвесторами, намагання догодити Заходу, який небезпідставно зве «ВКонтакте» одним із головних розплідників піратства…

- до нього зась гебістам. Якщо вірити професору Почепцову, фейсбук є вотчиною ЦРУ, «ВКонтакте» - ФСБ. Враховуючи те, що за нинішньої влади межі між російськими та українськими спецслужбами майже стерті, це може стосуватись кожного з нас. За бажання, звісно, гебісти й у фейсбук залізуть, але нехай, принаймні, спершу помучаться.

- він більш зрілий. Фейсбук дозволяє реєструватись із 13 років, середній вік користувача – понад 35 років. У «Вконтакте» вистачає десятирічних і навіть менших дітей, середній вік користувача – 22-24; старші пострадянські інтернет-користувачі використовують «Одноклассники». Я не пригадую, щоб мені доводилось бачити неповнолітнього українського користувача фейсбука, натомість у «Вконтакте» їх море, й саме вони творять мікроклімат мережі.

- він дозволяє отримувати інформацію з перших рук. Серед ваших френдів і лайків на фейсбуку можуть бути зірки, яких ви любите, політики, за яких ви голосуєте, організації, до яких ви належите, і компанії, послугами яких користуєтесь. Ви можете комунікувати з ними, отримувати достовірні та оперативні новини, висловлювати свої враження. Навіщо мені спільнота «фан-клуб Сашка Положинського» у «Вконтакте», якщо у фейсбуку можна зафрендити самого Положинського? :) Навіть пострадянські знаменитості радше з’являтимуться особисто в фейсбуку, ніж у його російському клоні – причину дивіться в попередньому пункті.

- він не анонімний. Багато хто з нас досі повністю чи частково поділяє етичні настанови старого інтернету, де анонімність була цінністю. Та будьмо щирими: це – минуле. Сучасні соцмережі наближують віртуальне життя до реального, де ходити весь час у масці або представлятись своїм друзям Супер-Меґа-Боєм або Лавлі-Спейс-Ґьорл навряд чи етично. В цьому сенсі «Вконтакте» продовжує життя традиції, яка відмирає у світі.

Узагальнюючи, можна сказати: якщо ми обираємо фейсбук, ми долучаємось до найбільшої у світі спільноти людей, об’єднаних на одному ресурсі. В цій передовій, найактивнішій частині людства кожен із кількох сотень мільйонів користувачів перебуває від нас на відстані одного кліка. Спілкуючись і переглядаючи рекламу, ми приносимо корпорації Facebook прибуток і отримуємо задоволення.

Якщо ми обираємо «Вконтакте», разом із кількома десятками мільйонів мешканців колишніх республік СРСР ми опиняємося у шкаралупі, яку росіяни збудували для захисту від уявних ворогів. Усередині цього замкненого простору все пріє, перегниває й вариться у власному соку, дедалі більше відстаючи від часу. При цьому майбутнє мережі разом з усіма нашими представництвами залежить лише від того, в який бік дме вітер у Кремлі.

Говорячи про вибір, я не маю на увазі тотальне закриття юзерами «Вконтакте» своїх сторінок і переселення на фейсбук. Ідеться про ширший світоглядний вибір, у якому користування «Вконтакте» є лише окремим випадком загальної тенденції.

Цілий глобалізований світ, у якому нації та їх групи сваряться, миряться, конкурують і співпрацюють, нам намагаються замінити якимось вужчим – слов’янським, східнослов’янським, «кириличним», православним, пострадянським, руським, російським. І якщо в культурі, мистецтві, духовності, політиці та інших сферах порада нового предстоятеля греко-католицької церкви «будувати український світ» є цілком доречною, то щодо інтернету цю пораду слід трохи скоригувати: робити українське частиною світу. І в жодному разі не дозволяти себе ізолювати.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Rambler's Top100