СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Україна - це Я!”


Кодемська гора

11 листопада 2015 р. | Автор/джерело: Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв”
 35643

Навколо Кодемської гори війна. Глина і пісчаник, окопи, траншеї, бліндажі. Здається, упродовж тисячі років ні одна війна не обійшла цю гору. Окопи громадянської, другої світової і нинішні, - ті ж самі, тільки підчищаємо і укріплюємо...

На Кодемській горі осінь

Шелестить вона на полях сухою бадилкою соняха і кукурудзи, очеретом по долині річки. Нічний туман краде той шелест, а ранком сонце знову відвойовує у туману шелест для бахмутського степу.

Півроку тому повертався травневої ночі з Чигирина. Практично покинуті села, ні єдиного вогника. На електричних опорах понад шляхом - гнізда лелек . Лелеки в них як вартові стоять, в кожнім гнізді. З дворищ, що в зарослях кленів і вишника, крик сичів. Про що вони тієї місячної ночі мені кричали? Хто ж знав, що про війну кричали…

Проста трудова людина влаштована так, що весь час шукає спокою у неспокійному світі. Не розуміючи , що люди, не подібні їй, живуть за рахунок колотнечі і сорому від того не мають. Ніякого сорому не мають. Ні Божих , ані людських законів у них.

Навколо Кодемської гори війна. Глина і пісчаник, окопи, траншеї, бліндажі. Здається, упродовж тисячі років ні одна війна не обійшла цю гору. Окопи громадянської, другої світової і нинішні, - ті ж самі, тільки підчищаємо і укріплюємо...

Над Кодемською горою посеред бахмутського степу ніч. Над бахмутським степом палять Чумацький шлях.

Темно-солом’яний з зеленими гривами степ восени.
На Кодемській горі зима

Заметіль. Вітер пересаджує через гору хмари снігу, розганяючи його в степу по ланам. Сама природа намагається дати людям білий аркуш паперу для написання нової історії. Розумнішої від тої, що принесли в цей край просвітительниця Катерина з домашньою освітою і просвітитель Григорій, вигнаний з навчання за “нехождєнія в класи”.

В селі давно кількість поминок стала більшою за кількість весіль і хрестин. Люди не хочуть писати нову історію і життя зло перекреслює біля аркуші коліями, змиває сніг холодним льодяним дощем. Освітлює небо спалахами, на котрі з темних вікон хат дивляться ікони як останній захист від біди. Зима в осені прийняла не тільки степ, а і війну.

Чорно-рудий з білими плямами зимовий степ навколо Кодемської гори.
На Кодемській горі весна

Там, де стрічаються Кодема з Бахмуткою, весна. У тій весні лелеки будують гніздо. І як-то вони так уміють збудувати, що вітру його не зірвати, і як то вони так знаходять місце, що блискавка в нього не влучає? От би так навчитись у них.

Під Кодемською горою два брати-хлібороби вийшли в поле, між ліній оборони. Нема їм куди відступати із рідних ланів. Не забрати їм бахмутський степ десь в інше місце. Він тут і вони приречені бути тут. Вони - солдати степу, потомки скіфів-орачів. Нема вже батька, – укоротила вік йому війна. Стоять між ліній оборони, як розмінна монета у грі “покидьків-трансформерів”.

Гуркотить ніч мінометними розривами. Спалахи під териконами в відповідь спалахи на бахмутських горах. Як раптом гуркіт й світло в небі – гроза. Затихли міномети – Весна говорить. Говорить дощем над весняним степом. Над сонячно-жовтим степом, укритим диким льоном.

Жовто-зелений степ під синім небом навесні.
На Кодемській горі літо

Сонце і вітер. Війна. Міни на шляхах поросли бур’янами. Порепаний як Доля степ. Історія не вчить людей. Коли б ті люди читали ті Шевченка “Гайдамаки”*, чи захотіли б воювати? Там все написано про коліївщину. Ту перемогу, що тримали у руках, цариця вкрала враз, за день. Вона їх підштовхнула до війни, вона ж їх і вбивала. І нині буде точно так.

В кодемській церкві закінчилась служба. Догорають свічки. Втомлений священолужитель розглядає зібрані пожертвування прихожан. Серед купюр дрібного номіналу - п’ятсотгривена. «Що ж людину змусило пожертвувати такі кошти? Гріх? А може страх? Любов до Бога? А може хто пожартував і кинув підробку купюри?» - думки змінювали одна одну, а руки підіймали купюру до світла.На світло панікадила батюшка розглядав справжність купюри. З котрої осяяний світлом панікадила на нього дивився великий Хвілософ. Між їхніми поглядами був цілий Світ.

Залитий сонцем, хвилястий літній степ. Вітер і хвилі, котрі перехвачує в пшеничних полів ковила, а у неї очерети долиною річки. І несуться ті хвилі степом як життя.
Пояснення до посилання на поему «Гайдамаки»

Коліївщина швидко розгорялася, сили повстанців щодня росли. На звільнених землях налагоджувалося козацький (сотенно-полковий) пристрій, кріпаків оголошували козаками (вільними людьми). І на найвищому підйомі повстання було придушене, причому за один день - 6 липня 1768. Але хто? Не безпорадні, перелякані поляки, а ...російська армія.

Довгий час наївні гайдамаки сподівалися на те, що «православні брати» - московити - прийдуть їм на допомогу.

За наказом Катерини II полковник Гур’єв підійшов зі своїм військом в табір гайдамаків нібито для допомоги. Повстанці тієї допомоги вже не потребували, однак вітали «союзників». Гур’єв запросив всю старшину на бенкет. Під час святкування росіяни несподівано напали на керівників Коліївщини, знезброіли і закували в кайдани. Те ж саме зробили з більшістю гайдамаків, які не очікували такого підступного удару в спину. Потім російські та польські каральні загони стали знищувати гайдамаків по всьому краю.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі