СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Інший погляд”


Свобода в інформаційному світі: персональний вибір чи сліпа віра?

18 квітня 2016 р. | Автор/джерело: Дмитро Сінченко, Радіо Свобода
 13483

Критичне мислення не сумісне зі сліпою вірою. Мислячою людиною важко маніпулювати. Тому будь-який авторитарний режим намагається таких виявляти і усувати. Їх або залучають до роботи на режим, або знищують.

«Яка б група політиків не обиралася в уряд, вони негайно починали діяти всупереч «волі народу» і, що ще гірше, не бажали прислухатися до думки мас і виправляти свої помилки…»

(Бен Елтон, «Сліпа віра»)

Знайома ситуація? Ці слова епіграфу ідеально підходять під реалії сучасної України. Хоча, це речення цілком універсальне, його можна застосувати до будь-якого уряду будь-якої держави, адже завжди знайдуться незадоволені представники народу, до думки якого політики «не прислухаються».

Завдяки цій універсальності створюється ілюзія того, що народ може безпосередньо ухвалювати рішення стосовно визначення державної політики. Однак, що входить у поняття народу? Народ – це все населення держави? Це громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні? Чи це просто велика кількість людей?

Що таке «воля народу»? Це думка більшості громадян? Більшості виборців? Більшості виборців, які ходять голосувати? Чи просто думка якоїсь частини суспільства?

З огляду на різні визначення поняття «народу», які не завжди співпадають, часто-густо ми отримуємо підміну понять, тобто, цими речами вміло маніпулюють. «Ми – народ!» – кричали активісти на Майдані у Києві. «Народ сидить вдома, на вулиці вийшла лише частина радикалів», – переконували високопосадовці.

І ті, і інші були праві, але водночас вони ж помилялись. Щоб розібратись із дефініціями, зрозуміти, хто і що має на увазі, необхідний діалог. Необхідно вміти слухати і чути. Необхідно думати.

Критичне мислення не сумісне зі сліпою вірою. Мислячою людиною важко маніпулювати. Тому будь-який авторитарний режим намагається таких виявляти і усувати. Їх або залучають до роботи на режим, або знищують.

Владу здобули популісти та їхні тіньові господарі

Жахливі і криваві диктатури завжди ховаються за привабливими ідеями рівності та народовладдя. Але при цьому у народу відбирають найважливіше – свободу вибору.

У творі Бена Елтона йдеться ніби то про перемогу демократії. Здавалося б, що може бути кращого, ніж безпосереднє волевиявлення народу на майдані? Закони ухвалюються безпосередньо народом, а отже – в його ж інтересах. Це ж, ніби то, і є наш Майдан, символ української демократії? Проте, це не так.

Ми чудово пам’ятаємо, що на нашому Майдані були різні люди. Умовно їх можна розділити на тих, хто там перебував постійно і брав активну участь у його внутрішньому житті, тих, хто заходив туди «подивитись», тих, хто приїжджав на вихідні, і «сцену».

На вихідні приїжджали, переважно, на заклик політиків «сцени». З трибуни говорили ті, кого Майдан на це не уповноважував. Але виголошене зі сцени отримувало певну ілюзію легітимізації. Так, ми нібито обрали на Майдані його нібито керівний орган – Раду Майдану, а після втечі Януковича – цілий Кабмін.

Однак в дійсності рішення зі сцени тільки озвучувались, а не ухвалювались. А от сам процес ухвалення був кулуарний і непрозорий. Це не демократія, це охлократія. І владу матимуть лише популісти та їхні тіньові господарі.

Герой антиутопії Бена Елтона «Сліпа віра», Траффорд, «ненавидів натовп, однак зовсім непогано ставився до компанії». І це природньо. Лише в компанії ти можеш і слухати, і бути почутим. Натовп не вміє мислити, він керується інстинктами.

Україною ж мають керувати мислячі люди.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі