СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Є така думка”


Домашня робота для України. Чому її робить Москва?

17 серпня 2016 р. | Автор/джерело: Павло Казарін, Радіо Свобода
 11744

Прем’єр Росії Дмітрій Медвєдєв заявив, що не виключає розриву дипломатичних відносин із Україною після випадку з «кримськими диверсантами». І це чергова історія про те, як Москва робить за Київ його домашню роботу.

Історія з «кримськими диверсантами», коли виконроб і водій, прориваючись до Криму, вбили двох кадрових російських спецназівців, продовжує пускати кола по воді. Судячи з усього, Росія всерйоз намірилася використовувати цей кейс для того, щоб в очах Заходу звинуватити Україну в недоговороздатності й зажадати перегляду ставлення до Києва з боку Вашингтона і Брюсселя. Посил простий: якщо Україна займається терором, то ви не можете її підтримувати й наполягати на київському сценарії виконання Мінських угод.

Москва від самого початку робила ставку на те, щоб повернути Донбас до України на правах автономії зі збереженням при владі підконтрольних собі бойовиків. А Україна цей процес гальмувала, як могла – і Захід усе частіше ставав у переговорах на її бік. Заявляючи, зокрема, про те, що відповідальність за недотримання перемир’я є підставою для пролонгації санкцій проти Кремля. Судячи з усього, в Москві від цього в якийсь момент утомились і вирішили піти ва-банк.

І тепер Кремль, використовуючи історію із «кримськими диверсантами», намагається тиснути на Європу і США. Ідеальний сценарій для Москви – щоб Захід махнув рукою на Київ і солідаризувався з позицією російського керівництва. А якщо цього не станеться – Москва буде погрожувати зростанням ескалації. Прикриваючи свою войовничість тим, що в неї є формальний привід застосувати відповідні дії до держави, яка нібито засилає «диверсійні групи» на територію, яку Російська Федерація вважає своєю «власністю».

Й у словах Дмітрія Медвєдєва про розрив дипвідносин між Києвом і Москвою в цьому контексті немає ніякої несподіванки. В принципі навіть зараз обидві країни не мають послів – ці функції виконують тимчасові повірені у справах. Але справа в іншому: Росія раз за разом виконує за Україну її домашню роботу.

Це розпочалось одразу після Майдану. Анексія Криму була тією подією, яка перекреслила ідею будь-якого політичного зближення країн після зміни влади в Києві. А слідом Москва почала обрубувати всі численні економічні пуповини, що зв’язували дві держави.

Двадцять три пострадянські роки Кремль підпорядковував свою економіку інтересам своєї політики, змушуючи сусідів підпорядковувати свою політику інтересам своєї економіки. І вся українська політична реальність «багатовекторності» багато в чому виростала з бажання еліт сидіти одразу на декількох експортних економічних стільцях. Москва використовувала найрізноманітніші преференції саме для того, щоб вибити з сусідніх країн необхідні політичні поступки. Торгові війни, причіпки санепіднагляду, ціни на газ – методи використовувалися найрізноманітніші. Головних союзників Кремля на пострадянському просторі ріднить не ціннісна прив’язка до Росії, а економічна. І до нещодавнього часу Україна не була винятком.

Більше того, українська політична еліта до останнього мріяла лише про те, щоб зберегти економічний статус-кво. Політичних ідеалів і переконань не було, а тому на перше місце виходило прагнення монетизувати політику. Політичні партії, які експлуатували проросійську порядку, були породженням бізнес-кланів, зацікавлених у російському ринку.

А тепер Росія сама обрубує будь-які перспективи для їхнього існування. Ба більше, вона самостійно підтверджує перенесення геополітичного кордону. Тому що відтепер економічна межа між ЄС і МС проходить не всередині України, а по її східному кордону.

Після анексії Криму Москва закривала російські ринки для української продукції, змушуючи українських виробників переорієнтуватись на інші країни. Запроваджувала авіасанкціі для українських авіакомпаній – змушуючи Київ запроваджувати дзеркальні кроки. Обмежувала свій ринок праці для українських громадян, змушуючи тих шукати альтернативу. Навіть крапку в питанні з постачанням Криму електроенергії поставив саме Кремль, з подачі якого 1 січня 2016 року Всеросійський центр вивчення громадської думки, відомий як ВЦІОМ, провів опитування і заявив, що кримчани не хочуть відновлення поставок електрики з українського материка й «готові потерпіти».

Саме Москва позбавила Київ ілюзії, що можна й далі насолоджуватися пострадянським пропащим часом. Тієї самої, що, по суті, обнулила перший Майдан, коли перемога вулиці обернулася косметичними змінами системи, але аж ніяк не позначилася на її архітектурі. І ось тепер Кремль навіть готовий вести мову про розрив дипвідносин.

По суті, Москва раз-за-разом виконує порядок денний, про який мріють українські «яструби». Які від самого початку наполягали на тому, що збереження будь-яких зв’язків із державою-агресором неприпустиме. Але Київ – у силу об’єктивних і суб’єктивних причин – на це йти не наважувався.

І тепер за нього це робить Москва.

 Повна версія


 Facebook
 Коментарі