СТАТТІ, ПУБЛІКАЦІЇ, ЛЕКЦІЇ

 Всі публікації   Рубрики   “Національна безпека”


За фасадом перевороту в «ЛНР»

30 листопада 2017 р. | Автор/джерело: Максим Віхров, Український тиждень
 998

Переворот у «ЛНР» до видимих зрушень на Донбасі не призвів, але події в Луганську означають більше, ніж заміна російських маріонеток.

За усуненням Ігоря Плотницького криються масштабніші процеси, які можуть зіграти (і вже грають) на користь України. Насамперед переворот у «ЛНР» свідчить про те, що Москва має певні проблеми з керованістю «республіки», яку успішно нарощувала з 2015 року.

Щойно польові командири й «казачі» отамани виконали свою роль, зануривши Донбас у кривавий хаос, їх зачистили, а загони бойовиків роззброїли або поставили під централізоване командування. Внутрішня опозиція була придушена, і в «республіці» встановилася жорстка вертикаль влади, замкнена на Плотницькому, а по факту на його російських кураторах, чиї розпорядження він сумлінно виконував. Певний простір для самодіяльності в нього, звичайно, був. Цілком імовірно, що він на свій розсуд встановлював ціни на курятину, ловив контрабандних свиней і займався іншими дрібницями, але всі ключові рішення, зокрема й кадрові, ухвалювалися не в Луганську. Судячи з усього, кандидатура Плотницького Москву цілком влаштовувала. Принаймні саме йому доручили поставити підпис під мінськими угодами та саме з ним — за тиждень до перевороту! — спілкувався сам Владімір Путін.

Звичайно, незамінних маріонеток немає. І якби Плотницький перестав влаштовувати Москву, його тихо відкликали б. Саме так у 2014-му «народні губернатори» передали владу Валєрію Болотову й Алєксандру Бородаю, а вони поступилися теперішнім керівникам «ЛНР» і «ДНР». Але цього разу в Луганську можна було подивитися цілу виставу з гучними публічними заявами, звинуваченнями та силовою розв’язкою. При чому все йшло до вуличної стрілянини. Приміром, працівники лояльної до Плотницького «генпрокуратури», яку потім захопили силовики, отримали від керівництва зброю та наказ «стояти до останнього». Звичайно, потім Плотницький нібито написав заяву про складання повноважень за станом здоров’я та нібито призначив екс-керівника «МГБ» Леоніда Пасічника виконувачем обов’язків голови «ЛНР», але це було вкрай непереконливо. Принаймні суперечило всьому, що Плотницький публічно заявляв і робив напередодні. Тобто заколотники просто поставили Москву перед фактом і вона була змушена його прийняти: не захоплювати ж Луганськ удруге?

Усе це свідчить про певну кризу в окупаційній адміністрації. По суті, Плотницький, Корнет, Пасічник та інші відповідальні особи «республіки» — це не більше, ніж капо в нацистському концтаборі. На таку категорію привілейованих в’язнів нацисти покладали функцію підтримання дисципліни серед решти в’язнів, господарську й канцелярську роботу та навіть частину охоронних функцій. Ну а росіяни ще й доручають своїм капо вдавати із себе «легітимне» керівництво концтабору. І якщо до Луганська довелося перекидати війська із сусіднього «народного концтабору», варіантів залишається небагато: або адміністрація втрачає контроль над своїми капо, або використовує їх у власній внутрішній боротьбі. Обидва варіанти цілком реалістичні. Подейкують, що переворот у Луганську — це результат боротьби між путінським куратором «республік» Владиславом Сурковим і певними колами у ФСБ, черговий раунд якої закінчився на користь Луб’янки. Беручи до уваги, що луганський переворот визрівав щонайменше з 2015 року, про масштаби цієї боротьби можна лише здогадуватися.

Поки що ця боротьба не призвела ані до ослаблення путінського режиму, ані до зниження боєздатності російських військ на Донбасі. Але все ж таки події в Луганську суттєво підривають стратегію Кремля в гібридній окупації України. Починаючи з 2014-го Росія намагалася діяти приховано, створюючи видимість того, що на Донбасі відбувається повстання місцевого населення. Із цією метою були проголошені «народні республіки», а структури окупаційної адміністрації приховали за шильдами фейкових «міністерств», «урядів» і «парламентів». Не менше зусиль Москва доклала до того, щоб надати Плотницькому та Захарченку бодай якоїсь легітимності. Псевдовибори, створення фейкових громадських рухів — усе це було потрібно для того, щоб переконати світову спільноту, що під мінськими угодами підписалися не ставленики російської окупаційної адміністрації, а обрані місцевим населенням лідери. Світ у цю клоунаду не повірив, а луганські заколотники поставили Москву в геть незручне становище. Виходить, що один із двох підписів належить особі, яка тепер не має жодного стосунку до «республік». Абсурдність цього становища очевидна всім, і Москві доводиться імпровізувати: за чутками, Плотницького оголосять «гарантом виконання мінських угод» із боку «ЛНР».

Але це ще півбіди. Захопившись боротьбою з Плотницьким, луганські «силовики» збирають і публікують на нього такий компромат, за який СБУ має видати їм по подячній грамоті (звісно, посмертно). Про те, що у 2014 році Луганськ обстрілювали не міфічні українські ДРГ, а самі бойовики, відомо давно. Зокрема, людей Плотницького звинувачував у цьому екс-очільник «ЛНР» Валерій Болотов (який помер за дивних обставин через два місяці після того інтерв’ю). А тепер «МГБ ЛНР» публікує відеозізнання бойовиків, які називають конкретні імена, дати й інші подробиці цих злочинів. Звичайно, винних одразу оголошують завербованими українськими спецслужбами, але довести це апріорі неможливо. Зате факти свідчать про те, що Москва притягла в Мінськ не просто свою маріонетку, а військового злочинця, повинного в знищенні цивільного населення. Не дивно, якщо найближчим часом у Плотницького станеться раптовий серцевий напад або ще якась летальна неприємність, яка позбавить Москву від такої токсичної фігури.

Що ж стосується населення окупованого Донбасу, луганський переворот має на нього цілющий вплив. Масова підтримка «республік» від початку була ілюзією, створеною російським телебаченням, але тепер у легітимність «республіканської» влади важко повірити навіть найбільш фанатичним луганським сепаратистам. Виявилося, що три роки розмов про відновлення законності та розбудову «держави» нічого не варті: влада в «республіці», як і у 2014-му, належить тому, у кого довший ствол. Ну а компромат лише унаочнює те, про що всі й так знали або здогадувалися. І хоча нова влада позиціонує себе як борців із корупцією, у її незаплямованість «вірять» хіба що ті, хто боїться політичних чисток і мусить демонструвати лояльність. Але ціна такої лояльності вкрай невисока. Тому будівничим «Новоросії» можна лише побажати успіхів: що довше вони гратимуться в сомалійських піратів, то більше людей вітатиме повернення Донбасу під український прапор.

 Повна версія


 ДО ТЕМИ:

 Facebook
 Коментарі