НОВИНИ

 Всі новини   Рубрики   “Національне питання” Луганська область


Цього тижня Україна відзначатиме річницю найстрашнішої трагедії ХХ століття – штучного Голодомору 30-х років

00:14, 21 листопада 2006 р.  9027
Джерело: ICTV

Цинічній жорстокості цього злочину, визнаного десятьма країнами Європи і Америки, але досі не названого геноцидом в самій Україні, “Факти” телеканалу ICTV присвячують репортажний серіал.

Олег Гулик об'їхав регіони України, де пам'ятають, як міняли золото на жменьку борошна. Перший репортаж з Луганщини, де свідчення очевидців не залишають сумнівів: Голодомор мешканців України не був випадковістю.

Конюшні на цвинтарі. На початку тридцятих навколо знаменитого Новоолександівського кінного заводу від голоду вимирали цілі села. Вгодовані ваговози і скакуни – експортне золото царської, згодом більшовицької Росії – цінувалися більше, ніж селяни. У голод приходили просити милостині у тварин. Від людей чекали лише смерті.

Ганна Перегняк, очевидець Голодомору:
"Їм давали вівса і ячменю. А якщо ти вкрадеш у коней – вісім років тобі давали за це. Так люди боялися красти у коней, тому що у тюрму посадять".

Ганна Перегняк – з роду старих, ще імператорських конюхів. На 98-м років - два найяскравіші спомини. Від останнього управителя конюшнями ховає на горищі подарунки – крісла і кисет. Від більшовиків у пам’яті – страшний голод. І прикрість тих часів - у сусідніх з Луганщиною російських селах голоду не було.

Віра Андріївна - місцева вчителька. За двадцять років вона зібрала двісті спогадів таких, як у Ганни Перегняк. Усі спеціально завірила у сільрадах, бо через кілька років, каже, у такі згадки мало хто повірить – у тридцятих українські села вимирали, а через кордон - люди збивали статки. Від мешканки сусідньої російської Карпівки пані Віра записала таке.

Віра Анус, дослідник Голодомору:
"А вона і каже: "Я, дочечко, із Карпівки. У нас, у Карпівці, не голодували. Ми навіть трішки нажилися, коли голодували, бо із Бараниківки, Злодіївки і Зеленківки несли усе – і рушники, і полотно, і кожухи. І за гнилі бурячки можна було виміняти таку річ, яку купити навіть неможливо".

На кордоні з Росією НКВС виставили кордони із комсомольців. З того боку не пускали продукти, з цього – жебраків. Люди сновигали між селами, просячи харчу у таких же голодних, як і вони самі. На 98-му році баба Ганна кається, що не змогла тоді допомогти – родина, аби прогодуватися, продала усе золото до спеціальних приймалень. За золоту мамину обручку – торбинка насіння льону.

Ганна Перегняк, очевидець Голодомору:
"Ось так сумочку мучки дали і льону пригоршні дві. Ми його взяли, а там купа гороб’ячого гімна. Ми його взяли, потовкли і зробили такі ліпеники".

У Луганській області селянство вимерло. Ті, хто хотів урятуватися, кидали землю і тікали до копалень. Ідейно підкутих пролетарів годували ліпше.


 Повна версія


 
 Facebook
 Коментарі